Вісмут відноситься до помірно токсичних для організму людини ультрамікроелементів. Він впливає на утворення «пігменту засмаги» – меланіну – і бере участь у процесах осифікації.
Добова потреба організму людини точно не встановлена, є дані, що оптимальне середньодобове надходження вісмуту складає 5–20 мкг.
Токсична і летальна доза для людини не визначені. Небезпечним вважається хронічне надходження вісмуту в кількостях 1–1,5 г на день.
В організм людини вісмут потрапляє в основному з їжею, а також з повітрям і водою. Всмоктування вісмуту, що потрапив у шлунково-кишковий тракт, незначне і складає близько 5%. Після всмоктування вісмут виявляється в крові у вигляді сполук з білками, а також проникає до еритроцитів. Між органами і тканинами вісмут розподіляється відносно рівномірно. Деяке накопичення вісмуту може спостерігатися в печінці, нирках (до 1 мкг/г), селезінці та кістках. Накопичується вісмут і в головному мозку.
Вісмут, що пройшов через шлунково-кишковий тракт, виділяється у вигляді сульфіду вісмуту, фарбуючи кал у темний колір. Резорбований вісмут виділяється з сечею.
Біологічна роль в організмі людини. Про фізіологічну роль вісмуту відомо мало. Рівень знань сьогоднішнього дня дозволяє зробити висновок про відсутність якої-небудь суттєвої фізіологічної ролі вісмуту в організмі людини. Вісмут, можливо, індукує синтез низькомолекулярних білків, бере участь у процесах осифікації, утворює внутрішньоклітинні включення в епітелії ниркових канальців. Можливо, цей елемент має генотоксичні та мутагенні властивості.
Вісмут впливає на утворення в організмі людини «пігменту засмаги» – темно-коричневого пігменту меланіну, який дезактивує вільні радикали, що виникають після опромінення організму ультрафіолетом і іонізуючим випромінюванням, а також внаслідок деяких ферментативних процесів і реакцій автоокислення.
Вісмут відноситься до категорії важких металів, він є помірно токсичним елементом. Деякі джерела навіть називають вісмут «шкідливим» важким металом. Будучи дуже близьким за своїми властивостями до свинцю, вісмут значно менш отруйний. У зв’язку з цим екологи ратують за поступову заміну свинцю на вісмут у промислових і виробничих процесах.
Розчинні солі вісмуту отруйні і за характером своєї дії (хоча й у меншій мірі) аналогічні солям ртуті. Водорозчинних солей вісмуту дуже мало і, відповідно, ймовірність зустрічі з ними невелика.
Використовувані в медицині солі вісмуту фактично нерозчинні у воді, застосовуються у вигляді колоїдних розчинів і не мають високої токсичності. Однак, при тривалому або інтенсивному прийомі препаратів, що містять вісмут, можливе виникнення ускладнень. Одне з основних проявів – так звана «вісмутова кайма» – запалення, що виникає внаслідок відкладення сульфіду вісмуту по краях ясен. Можливі порушення і з боку сечовивідних шляхів.
Канцерогенність вісмуту не встановлена.
Професійні отруєння або шкірні захворювання при роботі з вісмутом майже не відрізняються. Однак хронічне отруєння вісмутом може призвести до зміни білкового, вуглеводного та ліпідного обмінів, зниження вмісту гемоглобіну в крові та інших порушень.
Синергисти та антагоністи вісмуту. Невідомі.
Ознаки недостатності вісмуту: дані про клінічні прояви, викликані дефіцитом вісмуту, відсутні.
Підвищений вміст вісмуту в організмі. Інтоксикація зазвичай спостерігається лише при тривалому впливі на організм солей вісмуту у великих дозах. Однак зустрічаються випадки ятрогенних, професійних і побутових отруєнь.
Механізм токсичної дії вісмуту вивчений мало. Встановлено, що при отруєнні солями вісмуту уражаються нирки, центральна нервова система, печінка, шкіра та слизові оболонки.
Тривалий прийом препаратів вісмуту у великих дозах може викликати симптоми «вісмутової» енцефалопатії (особливо у хворих з порушенням функції нирок).
Основні прояви надлишку вісмуту: зниження пам’яті, безсоння, ознаки ураження нервової системи (порушення чутливості, ригідність потилиці), слабкість серцевої діяльності, аритмія, поява темної кайми навколо ясен, пігментація слизової оболонки ясен і порожнини рота; стоматит, фарингіт, утруднення ковтання; слинотеча, нудота, блювання, болі в животі, метеоризм, діарея; токсичний гепатит з жировою дегенерацією та цирозом; альбумінурія, циліндри в сечі, «вісмутові» дерматити, втрата апетиту, упадок сил, схуднення.
Вісмут необхідний: сполуки вісмуту знайшли своє застосування в медицині. Субгаллат вісмуту при нанесенні на шкіру та слизові оболонки викликає ущільнення колоїдів позаклітинної рідини, слизу, ексудату і утворює захисну плівку, яка захищає закінчення чутливих нервів від подразнення і яка здатна знижувати больові відчуття та перешкоджати розвитку набряку.
Субнітрат вісмуту у вигляді мазей і присипок використовується як захисний і протизапальний засіб при дерматиті, екземі, ерозіях і виразках шкіри. При призначенні всередину у вигляді суспензій, гелів або таблеток солі вісмуту (субсаліцилат вісмуту, субцитрат вісмуту та ряд інших), утворюють на поверхні слизових оболонок шлунково-кишкового тракту захисну плівку, – хелатні сполуки з білковим субстратом. Ця плівка сприяє зменшенню місцевого запального процесу, загоєнню пептичних виразок і зниженню кількості рецидивів. Препарати вісмуту мають антибактеріальну дію (пригнічують ріст Helicobacter pylori).
Комбіновані препарати, до складу яких входить нітрат вісмуту основний (Вікалін, Вікаір), мають в’яжучу, протикислотну та помірну послаблюючу дію. Сполуки вісмуту використовуються при запальних захворюваннях шлунка та кишечника, виразці шлунка та дванадцятипалій кишці, діареї різного генезу тощо.
Продовольчі джерела вісмуту: надходження вісмуту в організм з водою або їжею незначне. Значно більш імовірним є надходження вісмуту в організм з лікарськими препаратами при прийомі їх всередину або через шкіру (при зовнішньому застосуванні).