Абу Райхан Беруні

Абу Райхан Беруні (Бируні; Абу Райхан Мухаммад Ібн Ахмад аль-Бируні)
(973–1048). 75 років

Видатний узбецький вчений-енциклопедист.
Народився 4 вересня 973 року у стародавній столиці Хорезма – місті Кят. Про ранні роки життя Беруні відомо дуже мало, крім того, що він був круглим сиротою. Про своє походження він писав: “… не знаю я по правді свого родоводу. Адже я не знаю по-справжньому свого діда, та й як знати мені діда, якщо я не знаю батька!”.
У дитинстві за великий ніс він отримав прізвисько «Бурунли» («носатий»). Але, крім виразної зовнішності, з дитячих років Беруні вирізнявся проникливим розумом, чудовою пам’яттю та непереборним прагненням до знань.
Гіпотезу про походження Беруні з міських низів (яка вже майже утвердилася в науковій літературі) справедливо поставив під сумнів найбільший дослідник життя та творчості Беруні П.Г. Булгаков. Така гіпотеза, на думку П.Г. Булгакова, не пояснює, як Беруні ще дитиною опинився у палацових покоях династії Іракидів, де до нього, за його власним зізнанням, ставилися як до рідного сина і де він здобув блискучу освіту; чому він «швидко наблизився до постаті самого хорезмшаха».

Дитинство і юність Беруні пройшли в будинку двоюрідного брата хорезмшаха Абу Абдаллаха з місцевої династії Іракидів – одного з видатних вчених-математиків Хорезма того часу – Абу Наср Мансура ібн Алі ібн Іраку (йому належить одне з перших доказів теорій).
Абу Наср був щиро прив’язаний до свого вихованця, і цю прихильність зберіг на все життя, продовжуючи зворушливо опікуватися ним і давати настанови, навіть коли наукова слава учня набагато перевершила його власну. З роками наставництво поступилося місцем співробітництву, і духовна близькість цих двох людей, що поставили вище всіх земних благ безкорисливе служіння істині, визначить дивовижну схожість їхніх людських шляхів – доля, що розлучала їх часто і надовго, врешті-решт зведе обох у вигнанні.

Допитливий Беруні змалку намагався розширювати відомості про світ, отримані ним від вихователя. У своїй праці «Фармакогнозія в медицині» він писав, що за своєю натурою змолоду був наділений надмірною жадібністю до набуття знань. Як свідчення цього Беруні наводить такий приклад: коли йому було близько семи років, в їхньому окрузі оселився один грек, якому він приносив різні зерна, насіння, плоди, рослини та інше, розпитував, як воно називається його мовою, і записував назви. Потім грек познайомив Беруні з іншою знаючою людиною на ім’я Масихі, яка рекомендувала йому необхідні для прочитання книги і пояснювала незрозумілі речі. Свій перший твір “Хронологія древніх народів”, в якому він зібрав і описав усі відомі в його часи системи календарів, що застосовувалися у різних народів, Беруні написав, коли йому виповнилося трохи більше двадцяти років.

Дивовижна також схожість земного шляху Беруні з долею іншого його найбільшого сучасника – Абу Алі Ібн Сини, з яким вони, до речі, активно обмінювалися листами, обговорюючи натурфілософські погляди Аристотеля.

Як і Ібн Сіну, доля то підносила Беруні, то била його землю: роки спокійного життя, наповненого науковими дослідженнями та палацовими почестями, змінювалися роками бідності та вигнання.
Беруні кілька разів довелося пережити втрату своїх рукописів, і все починати з нуля на новому місці. Але сила духу та прагнення наукового пошуку не дозволяли Беруні опускати руки навіть у безнадійних ситуаціях.

З 1017 року, після завоювання Хорезма султаном Махмудом Газневі, Беруні жив у Газні при дворі султана Махмуда та його наступників Масуда та Маудуда. Примушуючи султана Беруні брав участь у походах Махмуда в Індію, де й прожив другу половину життя. Про обставини його переїзду до Газни йде безліч легенд. Чи добровільно він вирушив до столиці султана Махмуда у пошуках гарного заробітку чи насильно був відведений туди під вартою та в кайданах, як небезпечний злочинець? Більшість дослідників схиляється до другої версії: коли в 1017 році столиця Хорезмійського князівства була зруйнована, великий учений потрапив у полон і «як бранця-заручника він разом з іншими видними хорезмійцями був відведений до Газни» і був навіть посаджений у в’язницю. Після звільнення в Газні вчений вів замкнутий спосіб життя, і лише робота залишалася його єдиною радістю.
Тільки протягом двох днів на рік – у день Нового року та у свято Міхрджана – він віддавався турботам щодо придбання запасів їжі та одягу, а в інші дні року повністю присвячував себе науці.

Існує легенда, що одного разу сам султан Махмуд надумався випробувати логіку та знання Беруні. Для цього він влаштував аудієнцію у великій залі свого палацу, де було четверо дверей. І наказав йому вгадати, через яку він увійде до зали. Беруні одразу попросив папери і чорнила, і, написавши записочку, в якій містилася відповідь, сховав її під подушку, на якій сидів султан. Той наказав розламати частину стіни в залі й увійшов до цього пролому. Вийнявши з-під подушки записку Беруні, знайшов у ній відповідь, що султан повинен увійти в залу через пролом у стіні.
Розлючений Махмуд наказав негайно викинути вченого у вікно, але Беруні заздалегідь звелів підготувати під вікном скат, яким і скотився без жодної шкоди для себе.

У старості Беруні втратив зір, але до останньої хвилини свого життя вважав за головний «механізм» продовження життя бадьорий дух. Помираючи 9 грудня 1048 року у Газні, Беруні перебував у свідомості і, хоча був слабкий, вів розмови на наукові теми. Прощаючись із друзями, останнього він спитав: «Ах так, все хотів запитати, що ти казав мені одного разу про методи рахунку неправедних прибутків?». Вражений друг вигукнув: «Чи це зараз тлумачити!». Беруні, вже втрачаючи голос, прошепотів: «Ех ти! Я думаю, що краще покинути світ, дізнавшись відповідь на це питання, ніж піти невігласом … ».

Беруні був енциклопедично грамотною людиною з різнобічними інтересами. Арабську мову, граматику та стилістику Беруні вивчив сам. Крім того, він знав дев’ять мов Сходу (крім хорезмійської та арабської), у тому числі санскрит та хінді, а також грецьку та латину.

Усього він написав 45 праць з різних дисциплін: медицини, фармакології, фармакогнозії, історії, географії, математики, астрономії, геодезії, філології, мінералогії. Він розрахував радіус Землі, встановив кут нахилу екліптики до екватора, описав місячні затемнення зі зміною забарвлення Місяця при них, а також сонячні, проаналізувавши характер сонячної корони, висловив ідею про вогненну природу зірок та сонця, на відміну від планет.

В нагороду за складання зіркових таблиць султан надіслав Беруні в дар слона, навантаженого сріблом. Але вчений повернув дар скарбниці, сказавши: «Мені не потрібне срібло, у мене є найвище багатство – знання».

Капітальна праця Беруні «Фармакогнозія в медицині» («Кітаб ас-Сайдану фіт-т-тібб») має велике значення і в даний час. У цій книзі він докладно описав близько 880 рослин, їх окремі частини та виділення; навів їх точні описи, упорядкував термінологію. Опис рослин супроводжується малюнками зі своїми зображеннями. «Сайдана» («Фармакогнозія») містить також багатий матеріал про поширення лікарських рослин та їх ареалах.

Беруні зібрав і пояснив близько 4500 арабських, грецьких, сирійських, індійських, перських, хорезмійських, согдійських, тюркських та інших назв рослин. Ці синоніми досі використовуються в сучасній фармакогнозії при розшифровці стародавніх трактатів.

Для європейської науки «Сайдана» («Фармакогнозія») була невідомою до 1902 р.

Афоризм Беруні: «Вчений поступає свідомо навіть тоді, коли витрачає гроші».

Ще один афоризм: «Жоден народ не позбавлений неосвічених людей і керівників, ще більш неосвічених».