Пліній Старший

      Римський письменник, учений і державний діяч. Прийомний батько Плінія Молодшого.

      Народився в римському місті Комо. Про його батьків і виховання відомостей не збереглося.

      Про характер Плінія Старшого відомо, що він був невтомним читцем і збирачем знань. Його цікавило все: від устрою Всесвіту до випічки різних сортів хліба. Збиранню і систематизації цих знань він віддавав велику частину часу, вільного від службових занять. «Пліній Секунд з Нового Кома гідно відслужив покладену вершникам військову службу, з чудовою чесністю займав кілька блискучих прокуратур підряд, і, нарешті, так ревно віддався благородним наукам, що навряд чи хто і на повному дозвіллі написав більше, ніж він», – писав про нього Гай Светоній Транквілл (Життя дванадцяти цезарів, с. 321-322).

     Пліній рідко відвідував пиршества, уникав ристалищ гладіаторів і виступав проти такого узаконеного вбивства, багато видатних римлян не любили його і, за свідченнями сучасників, кілька разів навіть намагалися отруїти.   

     Пліній Старший виконував обов’язки начальника кінноти в Німеччині, був у 67 р. прокуратором Іспанії, служив у Галлії, Африці, а потім був начальником, що стояв при Мізені, флоту.

      Загинув під час виверження вулкана Везувій, командуючи флотом у Мізені. 24 серпня 79 р. н.е., щоб краще спостерігати грізне явище природи, Пліній Старший підійшов на судні занадто близько до місця катастрофи, і в Стабіях вже на суші став жертвою своєї допитливості та прагнення допомогти людям, отруївшись сірчаними випарами.

       Подробиці цього події викладені його прийомним сином, Плінієм Молодшим, у довгому листі до Тацита.
     Ось що пише Пліній Молодший: «Пліній бажав спостерігати зблизька це незвичайне видовище і для цього сів у Мізені на корабель і вирушив до Стабій. Це відбувалося 24 серпня. З кратера конуса гори раптом з’явилося страшне чорне хмара, з нього виривалося полум’я, блищала блискавка, при тому набагато сильніше звичайної. Потім здавалося, що хмара ніби опускається і закриває все море. Скоро це хмара закрило від наших очей острів Капрі і мис Мізену. Почав падати дощ з попелу, спочатку не дуже густо, але незабаром все густіше і густіше. Втікачі звернулися до Плінія і почали просити його, щоб він не їхав далі. Але все було марно. «З хоробрими щастя!» – вигукнув він і наказав тремтячим від страху гребцям гребти до Стабій. У той час, коли все, що могло бігти, бігло, він спокійно спав у свого друга. Але залишені на вулиці раби розбудили його, побоюючись, як би низвергався все більше і більше попіл не загородив вихід у море або щоб не обрушилися стіни, колихаючись від землетрусу. Вони вийшли, пішли до моря. Для захисту від падаючої пемзи поклали собі на голови подушки. Густий морок освітлювався тільки факелами; повітря було настільки задушливим, що їм ледве можна було дихати. Раптово Пліній впав мертвий на землю» (Беккер К. Міфи давнього світу, с. 674-675).

    Пліній Старший – автор «Природної історії» («Historia Naturalis») у 37 книгах – своєрідної енциклопедії природничих знань античності.
      У присвяті імператору Титу Пліній говорить, що хотів торкнутися всього того, що римляни і греки розуміють під словом «Енциклопедія» (від греч. en – в; kyklos – коло і paideia – просвіта; дослівно: «в колі просвіти»).
     Цей труд містить відомості з астрономії, географії, метеорології, етнографії, антропології, зоології, ботаніки, сільського та лісового господарства, медицини, мінералогії, металургії тощо. Описання перемішані з фантастичними розповідями, небилицями, забобонами, анекдотами.

     Зміст 37 книг «Природної історії» таке: 1 – загальне введення; 2 – математичний опис Всесвіту; 3–6 – географія; 7 – антропологія; 8–11 – зоологія; 12–27 – ботаніка; 28–32 – медична зоологія; 33–37 – мінералогія та застосування мінералів в мистецтві.

     «Природна історія» – грандіозний, енциклопедичний труд – є вершиною античної культури. При написанні його Пліній цілком усвідомлено поставив перед собою майже фантастичну задачу: вивчити всі книги світу, відібрати з них найбільш інформативні, стиснути до межі наявні в них відомості, і систематично все це компактно викласти для навчання майбутніх поколінь, щоб вони не витрачали часу на повтори і «вторинні» книги. Ще більш фантастично те, що задум вдалося здійснити.

З необмеженого океану античних текстів він відібрав приблизно дві тисячі «томів» (на початку власного узагальнюючого труду він наводить список цих книг з вказівкою авторів і вираженням почуття вдячності своїм попередникам і «інформаторам»). Сам Пліній говорить про 100 авторів і 20 тисяч наукових публікацій («фактів»), включених у книгу. Сучасні дослідники виділяють приблизно 35 тисяч публікацій («фактів»), більше 160 римських, 350 грецьких, а також іноземних авторів – від Гомера до сучасників Плінія.

     Авторитет «Природної історії» як джерела знань про природу був непорушним протягом наступних 12–14 століть і, мабуть, жодне з творів давнини, за винятком Біблії, не справило такого впливу на уявлення людей пізньої античності, середньовіччя і Відродження.

     На жаль, «Природної історії» досі немає в повному виданні українською мовою. Існує близько 20 часткових видань по окремих книгах, а повний текст відсутній.
     Тривіальним поясненням цього пробілу може слугувати те, що не знайшлося енциклопедиста в Україні, який би знав латину в такому широкому обсязі, що охоплює всі науки, торкнуті в книзі Плінія Старшого.
     Текст «Природної історії» займає в виданнях на сучасних європейських мовах близько 1000 сторінок великого формату (плюс текст латинського оригіналу). Але найскладнішим у виконанні та об’ємним є коментар до книг «Природної історії».
     Іноземні видання в залежності від просторовості коментаря займають від 3 до 10 томів. Видані українською мовою тексти та фрагменти про мистецтво займають 124 сторінки, а супроводжуються 800 сторінками допоміжного тексту (коментар, покажчик тощо). Так що навіть через майже 2000 років після свого появи «Природна історія» чекає своїх великих перекладачів на українську мову і вдячних читачів…

    Історичні твори Плінія до нашого часу не дійшли. Це «Германські війни в 20 книгах» (історія римських завоювань по Рейну і Дунаю); «Продовження історії Ауфидія Баса в 31 книзі» – виклад подій 41–71 рр.: правління Клавдія, Нерона, громадянська війна після смерті Нерона; «Життєпис Помпонія Секунда в 2 книгах» – біографія покровителя і військового начальника Плінія.