Ібн-Сіна та дружина султана
Ібн-Сіна. Казки
Ібн-Сіна та дружина султана
Було так чи не було, а жив колись в одній країні султан. У нього була дружина і дочка, яких він дуже любив. Але ось одного разу дружина султана захворіла і лягла в ліжко. Султан запросив з усіх країв лікарів, щоб вони знайшли ліки від хвороби дружини. Але що він не робив – нічого не допомагало, і хвора не поправлялася.
Сидять якось султан з дочкою біля голови хворої, а вона їм каже:
– Сонце мого життя хилиться до заходу. Якщо ти захочеш одружитися, – бери дружину чисту і добродійливу, таку, щоб дбала про мою дочку.
– Добре, добре! – заспокоював її султан. Пройшло трохи часу, і дружина султана попрощалася з життям.
Довгі роки жив султан без дружини. Одного разу дівчина сказала йому:
– Тату, чому ти не одружуєшся?
– Боюсь, доню моя, – відповів султан, – боюся привести когось у наш дім. Раптом та, яку я виберу, не поладить з тобою, і тоді я согрішу проти пам’яті твоєї матері. Якщо ти дуже хочеш, щоб я одружився, йди і сама сватай мені, кого тобі захочеться.
– Чудово! – відповіла дівчина і пішла шукати жінку, яка сподобалася б султану. Після довгих розпитувань і пошуків вона знайшла, нарешті, одну жінку і привела її до батька. Справді, ця жінка була саме такою, якою хотіла покійна дружина султана: вона була добродійна і доброчесна, добре ставилася до дівчини.
Так вони прожили кілька років. Раптом ця жінка також захворіла: у неї паралізувалася права сторона тіла. Права рука і нога висохли і не рухалися, на одне око вона осліпла, на одне вухо перестала чути.
Султан послав за головним лікарем міста, щоб той прийшов і знайшов якесь засіб від цієї хвороби. Явився головний лікар зі всіма своїми учнями і слугами. Стали вони радитися, готувати різні ліки і зілля, але жінка не поправлялася. Повідомили султану, що від лікаря немає ніякої користі, а хвора не краще; султан розгнівався і сказав:
– Ці пройдохи деруть з народу шкуру, беруть стільки грошей, та ще носа задирають, а ніякого толку і ніякої користі від них немає! Вони не можуть вилікувати навіть мою дружину, у якої хвора тільки одна половина тіла. На що ж годяться ці лікарі-костоправи? Ідіть, скажіть їм: нехай або за сорок днів вилікують мою дружину, або прибираються геть за межі мого держави.
Почули це лікарі, забеспокоїлися, завертілися, наче зграя бліх. Зібралися вони і давай радитися:
– Цей султан – не з тих, хто кидає слова на вітер. Як сказав – так і зробить, опозорить нас перед чесним народом.
Словом, довго вони говорили, довго сперечалися. Кожен пропонував своє і лаяв чуже, але так ніхто і не зміг придумати щось.
Наприкінці один з них сказав:
– Недалеко звідси є одне місто. Там живе юнак, якого звуть «учений Ібн-Сіна». Кажуть, він прекрасно розбирається у лікуванні і, крім того, знає такі речі, які зовсім не доступні нам. Давайте-ка пошлемо когось до нього з листом і попросимо його приїхати. Він обов’язково вилікує дружину султана!
– Дуже добре! – погодилися всі лікарі. Вони тут же настрочили листа Ібн-Сіні, вибрали кілька людей з своїх і відправили їх у сусіднє місто.
Отримав Ібн-Сіна листа, зібрався в путь і на наступний день прибув до столиці султана.
Лікарі привели Ібн-Сіну до палацу султана, поцілували землю перед троном і сказали:
– Ми прийшли лікувати дружину султана миру! Ми сподіваємося, що, перш ніж сплине сорок днів, ти побачиш свою дружину здоровою і неушкодженою!
Султан подивився на лікарів і раптом помітив серед них нового чоловіка – раніше він його ні разу не бачив.
– Я вперше бачу цього молодого чоловіка, – звернувся султан до лікарів. – Звідки ви його привели?
– Це учений Ібн-Сіна з міста Бухари, – відповіли лікарі. – Засіб від хвороби твоєї дружини – в його руках!
– Що ж, – сказав султан, – тоді всі ви прибирайтеся і залиште його одного тут.
Волей-неволей довелося їм піти.
А султан ще раніше чув про Ібн-Сіну і дуже зрадів, що такий славний мудрець і учений завітав до його палацу. Він тут же наказав відвести йому окремий дім, велів двом слугам і двом служницям доглядати за Ібн-Сіною і виконувати його накази.
Через два або три дні султан повів ученого лікаря на жіночу половину. Через завісу він показав Ібн-Сіні хвору дружину і розповів йому про її хворобу і про ліки, якими її лікували лікарі.
Ібн-Сіна відразу зрозумів, що за недуга у жінки, і сказав султану:
– Накажи розтопити баню в жіночій половині і нехай відразу ж жінку відведуть туди, а далі я скажу, що потрібно робити.
Тут же розтопили баню і повели туди дружину султана. А Ібн-Сіна наказав одній з служниць одягнутися в чоловічий одяг і приклеїти фальшиві вуса і бороду.
– Відправляйся в баню, – сказав їй потім Ібн-Сіна, – і прямо входь до хворої!
Служниця так і зробила. Вона тихенько увійшла в баню до хворої. Дружина султана раптом побачила, що до неї входить якийсь чоловік. Вона, бідна, не зрозуміла, що це – переодягнена служниця, і вирішила, що сам Ібн-Сіна затіяв всю цю гру, щоб подивитися на її оголене тіло.
Тут хвора жінка уперлася однією рукою в підлогу і вскочила з місця. А служниця схопила її за руку, і почалася боротьба – дружина султана намагалася вирватися і втекти, а служниця не відпускала її і тягнула до себе.
Словом, від цих рухів і від страху хвора сторона у жінки ожила, і вона видужала. Залишимо їх і послухаємо, що ж було в цей час з султаном.
Після того як султан велів дружині йти в баню, він раптом задумався: «Що ж я зробив? Велів дружині роздягтися і сам, за власною волею, послав її в баню! А що, якщо цей лікар виявиться негідником і піде підглядати, дивитися на неї!» Злякавшись цих думок, султан швидко заліз на дах бані і через вікна, які були вмонтовані в дах, став дивитися вниз. Дивиться він і бачить, що його дружина вскочила і відбивається від якогось чоловіка. А він не зрозумів, що цей чоловік – переодягнена жінка, і подумав, що це сам Ібн-Сіна. Тут він зліз з даху і став лаяти себе: «О Аллах, що ж я натворив? Який сором і ганьба!».
Але згадав, що дружина його все ж видужала, і трохи заспокоївся.
Потім знову почала його гризти досада: «Що ж це таке, хіба можна допустити, щоб дружина поправилася такою ціною? Вона більше не дружина мені, раз чужий чоловік бачив її оголеною, тим більше – переслідував її в бані! Ні, вона більше не потрібна мені! Я повинен вбити і дружину, і цього Ібн-Сіну!».
Подумав це султан і пішов до себе в покої. Там він зняв зі стіни свій меч і направився в баню. Дійшов він до бані, а служниця побачила, що султан наближається розгніваний, з мечем у руках, відразу зрозуміла, в чому справа, і тут же здерла фальшиві вуса і бороду, а з голови зняла тюрбан, і її волосся розсипалося по плечах. Як побачили це султан і його дружина, так і застигли від здивування, слова сказати не можуть.
Коли султан прийшов до тями, він швидко повернувся, сів на трон і наказав привести до нього Ібн-Сіну.
Привели Ібн-Сіну до султана, а той запитує:
– О, Ібн-Сіна, що ж це ти натворив? Чому затіяв таку гру?
– О, султан, – відповів Ібн-Сіна, – від хвороби твоєї дружини не було іншого ліки! Єдиним засобом могло бути потрясіння, а цього потрясіння інакше не можна було викликати. Але оскільки я не хотів, щоб чужий чоловік бачив дружину султана оголеною, я наказав ось цій служниці переодягнутися в чоловічий одяг і піти в баню до хворої, щоб налякати її. Ось вона і поправилася!
Султан дуже зрадів і подарував Ібн-Сіні двох слуг і двох служниць, щоб ті обслуговували його. Потім він сказав:
– О, Ібн-Сіна, що ти ще хочеш від мене – я віддам тобі все, чого ти тільки побажаєш!
– О, султан, – відповів Ібн-Сіна, – я чув, що у тебе є велика бібліотека, а в цій бібліотеці, кажуть, багато книг про науки «кімія», «лімія», «хімія», «сімія» і «рімія». У цих книгах приховані найглибші таємниці. Араби називають ці науки «куллуху сиррун» – «всі таємниці», а іранські мудреці кажуть, що за допомогою «куллуху сиррун» можна знайти основу всіх знань і наук. Ось я і хочу, щоб ти дозволив мені користуватися цими книгами.
Султан віддав ключ від бібліотеки Ібн-Сіні і сказав:
– Іди, читай всі книги і записуй те, що тобі потрібно!
Ібн-Сіна дуже зрадів, взяв ключ і пішов до бібліотеки. Він довго рився серед книг, багато читав і записував. Нарешті він знайшов і прочитав п’ять книг, по тисячі сторінок кожна, про п’ять наук: «кімія», «лімія», «хімія» та інших, а потім їх переписав і доповнив.
Коли Ібн-Сіна закінчив все це, він прийшов до трону султана і сказав йому:
– О, султан, дозволь мені поїхати в своє місто і побачитися з матір’ю. Вона зараз чекає мене, на дорогу дивиться.
– Ні, – відповів султан, – ти повинен залишитися тут і постійно бути поруч зі мною!
А дочка султана, коли дізналася, що Ібн-Сіна хоче поїхати до себе на батьківщину, прийшла до батька і сказала:
– Татку, якщо ти і справді хочеш, щоб Ібн-Сіна не виїжджав звідси і залишився жити тут, ти видай мене за нього заміж!
– Ні, я не зроблю цього! – мовив султан. – Якщо я видам тебе заміж за Ібн-Сіну, вельможі і знані люди країни зазнають мене і не буде мені ніколи від них спокою.
Слова султана дійшли до слуху Ібн-Сіни, і він відправив султану людину, сказавши йому:
– Передай султану, що я не хочу жити в країні, де не цінують науки і знання, і дурними, неосвіченими вельможами дорожать більше учених!
Сказав це Ібн-Сіна і вночі таємно покинув місто.Нехай Ібн-Сіна втікає, а ми послухаємо, що було з султаном.
Коли передали ці слова султану, він розгнівався і наказав:
– Підіть, притягніть цього балакуна сюди! Слуги пішли за Ібн-Сіною, але, як кажуть, – караван пішов, і стоянка пуста! Слуги повернулися ні з чим і доповіли султану:
– Вчора опівночі Ібн-Сіна втік і вирушив в іншу країну.
Султан почав кричати і лаятися:
– Чому ви дали йому втекти, що я буду робити без нього?
– Ми ж не знали про те, що ви посварилися, – відповідали слуги, – нам і в голову не приходило, що він збирається втекти. Якби ми знали, звичайно, утримали б його.
Султан почав вигадувати, як би зловити Ібн-Сіну і відібрати у нього те, що він переписав з книг бібліотеки.
– Що ж робити, як нам бути? – спитав він у своєї дочки.
– Зараз же пошли людей, і нехай вони зберуть усіх художників. Коли художники зберуться, накажи їм зробити сорок портретів Ібн-Сіни. Потім ми розішлемо ці портрети по всім містам разом з твоїм наказом градоправителям, і ті розвісять ці портрети на міських воротах. Тоді сторожі, як тільки побачать Ібн-Сіну, впізнають його, схоплять і віддадуть правителю міста, а потім його, зв’язаного по руках і ногах, доставлять сюди, до нас!
– Молодець, доню! – сказав султан. – Добре ти це придумала!
І султан зробив так, як сказала його дочка.
Але друзі вчасно повідомили про все Ібн-Сіні, і він минув усі ці міста.
Днем і вночі йшов він по шляхах і дорогах і через сорок днів добрався до підніжжя гори Алванд. Там розбив він намет і запросив до себе всіх своїх друзів і учнів.
Так він врятувався від злого і невдячного султана, покинув його столицю і добрався до безпечного місця, а приніс він з собою тільки ті п’ять книг про п’ять наук.
Ось і кінець казки про ученого мудреця Ібн-Сіну. Ця казка переходила з уст в уста, з мови на мову, так вона і потрапила до нас.
Сидять якось султан з дочкою біля голови хворої, а вона їм каже:
– Сонце мого життя хилиться до заходу. Якщо ти захочеш одружитися, – бери дружину чисту і добродійливу, таку, щоб дбала про мою дочку.
– Добре, добре! – заспокоював її султан. Пройшло трохи часу, і дружина султана попрощалася з життям.
Довгі роки жив султан без дружини. Одного разу дівчина сказала йому:
– Тату, чому ти не одружуєшся?
– Боюсь, доню моя, – відповів султан, – боюся привести когось у наш дім. Раптом та, яку я виберу, не поладить з тобою, і тоді я согрішу проти пам’яті твоєї матері. Якщо ти дуже хочеш, щоб я одружився, йди і сама сватай мені, кого тобі захочеться.
– Чудово! – відповіла дівчина і пішла шукати жінку, яка сподобалася б султану. Після довгих розпитувань і пошуків вона знайшла, нарешті, одну жінку і привела її до батька. Справді, ця жінка була саме такою, якою хотіла покійна дружина султана: вона була добродійна і доброчесна, добре ставилася до дівчини.
Так вони прожили кілька років. Раптом ця жінка також захворіла: у неї паралізувалася права сторона тіла. Права рука і нога висохли і не рухалися, на одне око вона осліпла, на одне вухо перестала чути.
Султан послав за головним лікарем міста, щоб той прийшов і знайшов якесь засіб від цієї хвороби. Явився головний лікар зі всіма своїми учнями і слугами. Стали вони радитися, готувати різні ліки і зілля, але жінка не поправлялася. Повідомили султану, що від лікаря немає ніякої користі, а хвора не краще; султан розгнівався і сказав:
– Ці пройдохи деруть з народу шкуру, беруть стільки грошей, та ще носа задирають, а ніякого толку і ніякої користі від них немає! Вони не можуть вилікувати навіть мою дружину, у якої хвора тільки одна половина тіла. На що ж годяться ці лікарі-костоправи? Ідіть, скажіть їм: нехай або за сорок днів вилікують мою дружину, або прибираються геть за межі мого держави.
Почули це лікарі, забеспокоїлися, завертілися, наче зграя бліх. Зібралися вони і давай радитися:
– Цей султан – не з тих, хто кидає слова на вітер. Як сказав – так і зробить, опозорить нас перед чесним народом.
Словом, довго вони говорили, довго сперечалися. Кожен пропонував своє і лаяв чуже, але так ніхто і не зміг придумати щось.
Наприкінці один з них сказав:
– Недалеко звідси є одне місто. Там живе юнак, якого звуть «учений Ібн-Сіна». Кажуть, він прекрасно розбирається у лікуванні і, крім того, знає такі речі, які зовсім не доступні нам. Давайте-ка пошлемо когось до нього з листом і попросимо його приїхати. Він обов’язково вилікує дружину султана!
– Дуже добре! – погодилися всі лікарі. Вони тут же настрочили листа Ібн-Сіні, вибрали кілька людей з своїх і відправили їх у сусіднє місто.
Отримав Ібн-Сіна листа, зібрався в путь і на наступний день прибув до столиці султана.
Лікарі привели Ібн-Сіну до палацу султана, поцілували землю перед троном і сказали:
– Ми прийшли лікувати дружину султана миру! Ми сподіваємося, що, перш ніж сплине сорок днів, ти побачиш свою дружину здоровою і неушкодженою!
Султан подивився на лікарів і раптом помітив серед них нового чоловіка – раніше він його ні разу не бачив.
– Я вперше бачу цього молодого чоловіка, – звернувся султан до лікарів. – Звідки ви його привели?
– Це учений Ібн-Сіна з міста Бухари, – відповіли лікарі. – Засіб від хвороби твоєї дружини – в його руках!
– Що ж, – сказав султан, – тоді всі ви прибирайтеся і залиште його одного тут.
Волей-неволей довелося їм піти.
А султан ще раніше чув про Ібн-Сіну і дуже зрадів, що такий славний мудрець і учений завітав до його палацу. Він тут же наказав відвести йому окремий дім, велів двом слугам і двом служницям доглядати за Ібн-Сіною і виконувати його накази.
Через два або три дні султан повів ученого лікаря на жіночу половину. Через завісу він показав Ібн-Сіні хвору дружину і розповів йому про її хворобу і про ліки, якими її лікували лікарі.
Ібн-Сіна відразу зрозумів, що за недуга у жінки, і сказав султану:
– Накажи розтопити баню в жіночій половині і нехай відразу ж жінку відведуть туди, а далі я скажу, що потрібно робити.
Тут же розтопили баню і повели туди дружину султана. А Ібн-Сіна наказав одній з служниць одягнутися в чоловічий одяг і приклеїти фальшиві вуса і бороду.
– Відправляйся в баню, – сказав їй потім Ібн-Сіна, – і прямо входь до хворої!
Служниця так і зробила. Вона тихенько увійшла в баню до хворої. Дружина султана раптом побачила, що до неї входить якийсь чоловік. Вона, бідна, не зрозуміла, що це – переодягнена служниця, і вирішила, що сам Ібн-Сіна затіяв всю цю гру, щоб подивитися на її оголене тіло.
Тут хвора жінка уперлася однією рукою в підлогу і вскочила з місця. А служниця схопила її за руку, і почалася боротьба – дружина султана намагалася вирватися і втекти, а служниця не відпускала її і тягнула до себе.
Словом, від цих рухів і від страху хвора сторона у жінки ожила, і вона видужала. Залишимо їх і послухаємо, що ж було в цей час з султаном.
Після того як султан велів дружині йти в баню, він раптом задумався: «Що ж я зробив? Велів дружині роздягтися і сам, за власною волею, послав її в баню! А що, якщо цей лікар виявиться негідником і піде підглядати, дивитися на неї!» Злякавшись цих думок, султан швидко заліз на дах бані і через вікна, які були вмонтовані в дах, став дивитися вниз. Дивиться він і бачить, що його дружина вскочила і відбивається від якогось чоловіка. А він не зрозумів, що цей чоловік – переодягнена жінка, і подумав, що це сам Ібн-Сіна. Тут він зліз з даху і став лаяти себе: «О Аллах, що ж я натворив? Який сором і ганьба!».
Але згадав, що дружина його все ж видужала, і трохи заспокоївся.
Потім знову почала його гризти досада: «Що ж це таке, хіба можна допустити, щоб дружина поправилася такою ціною? Вона більше не дружина мені, раз чужий чоловік бачив її оголеною, тим більше – переслідував її в бані! Ні, вона більше не потрібна мені! Я повинен вбити і дружину, і цього Ібн-Сіну!».
Подумав це султан і пішов до себе в покої. Там він зняв зі стіни свій меч і направився в баню. Дійшов він до бані, а служниця побачила, що султан наближається розгніваний, з мечем у руках, відразу зрозуміла, в чому справа, і тут же здерла фальшиві вуса і бороду, а з голови зняла тюрбан, і її волосся розсипалося по плечах. Як побачили це султан і його дружина, так і застигли від здивування, слова сказати не можуть.
Коли султан прийшов до тями, він швидко повернувся, сів на трон і наказав привести до нього Ібн-Сіну.
Привели Ібн-Сіну до султана, а той запитує:
– О, Ібн-Сіна, що ж це ти натворив? Чому затіяв таку гру?
– О, султан, – відповів Ібн-Сіна, – від хвороби твоєї дружини не було іншого ліки! Єдиним засобом могло бути потрясіння, а цього потрясіння інакше не можна було викликати. Але оскільки я не хотів, щоб чужий чоловік бачив дружину султана оголеною, я наказав ось цій служниці переодягнутися в чоловічий одяг і піти в баню до хворої, щоб налякати її. Ось вона і поправилася!
Султан дуже зрадів і подарував Ібн-Сіні двох слуг і двох служниць, щоб ті обслуговували його. Потім він сказав:
– О, Ібн-Сіна, що ти ще хочеш від мене – я віддам тобі все, чого ти тільки побажаєш!
– О, султан, – відповів Ібн-Сіна, – я чув, що у тебе є велика бібліотека, а в цій бібліотеці, кажуть, багато книг про науки «кімія», «лімія», «хімія», «сімія» і «рімія». У цих книгах приховані найглибші таємниці. Араби називають ці науки «куллуху сиррун» – «всі таємниці», а іранські мудреці кажуть, що за допомогою «куллуху сиррун» можна знайти основу всіх знань і наук. Ось я і хочу, щоб ти дозволив мені користуватися цими книгами.
Султан віддав ключ від бібліотеки Ібн-Сіні і сказав:
– Іди, читай всі книги і записуй те, що тобі потрібно!
Ібн-Сіна дуже зрадів, взяв ключ і пішов до бібліотеки. Він довго рився серед книг, багато читав і записував. Нарешті він знайшов і прочитав п’ять книг, по тисячі сторінок кожна, про п’ять наук: «кімія», «лімія», «хімія» та інших, а потім їх переписав і доповнив.
Коли Ібн-Сіна закінчив все це, він прийшов до трону султана і сказав йому:
– О, султан, дозволь мені поїхати в своє місто і побачитися з матір’ю. Вона зараз чекає мене, на дорогу дивиться.
– Ні, – відповів султан, – ти повинен залишитися тут і постійно бути поруч зі мною!
А дочка султана, коли дізналася, що Ібн-Сіна хоче поїхати до себе на батьківщину, прийшла до батька і сказала:
– Татку, якщо ти і справді хочеш, щоб Ібн-Сіна не виїжджав звідси і залишився жити тут, ти видай мене за нього заміж!
– Ні, я не зроблю цього! – мовив султан. – Якщо я видам тебе заміж за Ібн-Сіну, вельможі і знані люди країни зазнають мене і не буде мені ніколи від них спокою.
Слова султана дійшли до слуху Ібн-Сіни, і він відправив султану людину, сказавши йому:
– Передай султану, що я не хочу жити в країні, де не цінують науки і знання, і дурними, неосвіченими вельможами дорожать більше учених!
Сказав це Ібн-Сіна і вночі таємно покинув місто.Нехай Ібн-Сіна втікає, а ми послухаємо, що було з султаном.
Коли передали ці слова султану, він розгнівався і наказав:
– Підіть, притягніть цього балакуна сюди! Слуги пішли за Ібн-Сіною, але, як кажуть, – караван пішов, і стоянка пуста! Слуги повернулися ні з чим і доповіли султану:
– Вчора опівночі Ібн-Сіна втік і вирушив в іншу країну.
Султан почав кричати і лаятися:
– Чому ви дали йому втекти, що я буду робити без нього?
– Ми ж не знали про те, що ви посварилися, – відповідали слуги, – нам і в голову не приходило, що він збирається втекти. Якби ми знали, звичайно, утримали б його.
Султан почав вигадувати, як би зловити Ібн-Сіну і відібрати у нього те, що він переписав з книг бібліотеки.
– Що ж робити, як нам бути? – спитав він у своєї дочки.
– Зараз же пошли людей, і нехай вони зберуть усіх художників. Коли художники зберуться, накажи їм зробити сорок портретів Ібн-Сіни. Потім ми розішлемо ці портрети по всім містам разом з твоїм наказом градоправителям, і ті розвісять ці портрети на міських воротах. Тоді сторожі, як тільки побачать Ібн-Сіну, впізнають його, схоплять і віддадуть правителю міста, а потім його, зв’язаного по руках і ногах, доставлять сюди, до нас!
– Молодець, доню! – сказав султан. – Добре ти це придумала!
І султан зробив так, як сказала його дочка.
Але друзі вчасно повідомили про все Ібн-Сіні, і він минув усі ці міста.
Днем і вночі йшов він по шляхах і дорогах і через сорок днів добрався до підніжжя гори Алванд. Там розбив він намет і запросив до себе всіх своїх друзів і учнів.
Так він врятувався від злого і невдячного султана, покинув його столицю і добрався до безпечного місця, а приніс він з собою тільки ті п’ять книг про п’ять наук.
Ось і кінець казки про ученого мудреця Ібн-Сіну. Ця казка переходила з уст в уста, з мови на мову, так вона і потрапила до нас.