Олово (= Станум) (Sn)
Причина падіння Великої Римської Імперії.
В організмі людини більше олова накопичується в емалі зубів, нігтях і кістках, воно входить до складу шлункового ферменту гастрину, впливає на активність флавінових ферментів, посилює процеси росту.
Добова потреба організму людини – 2–10 мг. Дефіцит олова може розвиватися при недостатньому надходженні цього елемента (1 мг/день і менше).
Протягом доби в організм дорослої людини потрапляє до 15 мг олова; 3–10% від цієї кількості всмоктується в шлунково-кишковому тракті. В організмі в основному олово знаходиться у вигляді жиророзчинних солей. У тканинах олово присутнє в концентраціях від 0,5 до 4,0 мкг/г. На кістки припадає 0,8 мкг/г олова, на нирки, серце і тонкий кишечник – 0,1 мкг/г. У мозку новонароджених олово не виявляється.
Виводиться олово з організму з жовчю і сечею.
Біологічна роль в організмі людини. Біологічна роль олова в організмі до кінця не вивчена. Олово входить до складу шлункового ферменту гастрину, впливає на активність флавінових ферментів, здатне посилювати процеси росту.
Синергісти та антагоністи олова. Антагоністами олова є
цинк та
мідь.
Приклади недостатності олова: в експериментах на тваринах показано, що дефіцит олова супроводжується уповільненням росту і приросту, порушенням мінерального складу внутрішніх органів, погіршенням слуху у піддослідних тварин.
Раціон з дефіцитом олова у лабораторних тварин також викликає алопецію. Однак ці дані про роль дефіциту олова потребують підтвердження.
При надмірному надходженні олово накопичується в печінці, нирках, скелеті та м’язах.
Органічні сполуки олова при введенні в шлунково-кишковий тракт проявляють виражений кумулятивний ефект з подальшим розвитком хромосомних аберацій у клітинах кісткового мозку.
Надлишок олова викликає порушення деяких функцій мозку, причому більше інших страждають діти та жителі міст, які не мають можливості виїжджати за місто, або живуть поблизу автомобільних доріг.
Основні прояви надлишку олова: постійні головні болі, розлади зору; подразнення шкіри; станіоз (зміни в легенях), зниження апетиту, металевий присмак у роті, нудота, болі в животі, кишечнику, діарея, збільшення печінки, підвищення рівня трансаміназ у крові, гіперглікемія, зниження вмісту в організмі цинку та міді.
За результатами аналізу кісток древніх індіанців Північної Америки, вік яких налічував 1600 років, і порівняння їх з кістками американців та англійців, що померли за останні роки, виявилося, що в кістках наших сучасників олова міститься в 700–1200 разів більше, ніж у кістках древніх жителів Земної кулі.
Американський історик медицини Сибері Дж. Джилфіллан висунув гіпотезу, що
Рим занепав через надлишок олова.
Відомо, що в Стародавньому Римі замість води зазвичай вживали вино, підсолоджене концентрованим соком винограду. Готували цей продукт в олов’яних котлах.
Виноград і сам по собі в незначних кількостях містить олово, не кажучи вже про метал, що потрапляв у вино зі стінок котлів. Надмірна концентрація олова виявилася згубною для здоров’я римлян, які замість воєнних наступів і захисту власних стін були стурбовані лише шлунково-кишковими розладами.
Тим часом звичка підсолоджувати вино перекочувала і в інші європейські країни, в яких монахи часто готували вино в такій же посуді. Тому в Середньовіччі однією з найпоширеніших хвороб монахів, які любили попивати вино, була так звана «кишкова коліка», а також зорові та психічні порушення. Лише в VII столітті з’ясувалося, що причиною тому було олово.
Олово необхідне: при епілепсії та деяких неврозах, при стрічкових глистах.
Харчові джерела олова: жири, жирна риба (містить до 130 мкг/г олова),
насіння соняшника,
горох,
буряк,
картопля.
Найбільшу кількість олова містять м’язи тріскових риб та язик великої рогатої худоби.
У молоці та свіжих овочах концентрація олова незначна і зазвичай становить до 1 мкг/г і нижче.
Олово може бути присутнім у консервних банках та упаковковій фользі.
А яка роль олова в рослинах?