Теофраст. Історія рослин

     «Історія рослин» складається з 9 книг і за змістом відповідає сучасній морфології, анатомії та систематиці рослин.     У цих книгах йдеться про основні частини рослин, причому Теофраст розрізняє зовнішні та внутрішні частини.

Зовнішні – корені, стебла, гілки та пагони, листя, квіти, плоди. Насіння Теофраст розглядає, як і його попередники, в якості «яєць» рослин, але який існує зв’язок між насінням і квіткою, – Теофраст не знав.

Внутрішні частини рослин – кора, деревина та серцевина, які, у свою чергу, складаються з соку, волокон, жил і м’яса.

Що мав на увазі під цим Теофраст – не зовсім ясно. Сік – це в одних випадках молочний сік, в інших щось інше, наприклад, смола або камедь. Волокна і жили названі так за їхньою схожістю з відповідними частинами тварин.

Різниця між волокнами і жилами полягає в тому, що волокна не гілкуються. Волокнами Теофраст називав пучки товстостінного луба, але в інших випадках, очевидно, і судинні пучки, наприклад, у листях.

Жили – гіллясті трубки, наповнені соком: молочники, смоляні канали, ходи і знову ж таки судинні пучки.

Цікаво, що досі в ботаніці говорять про «жилкування», про «жилки», «нерви» листя: цікаві відголоски термінів, які втратили прямий зміст, з наукової давнини.

Нарешті, м’ясо знаходиться між волокнами і жилами і характеризується тим, що воно ділиться в усіх напрямках, тоді як волокна розщеплюються лише вздовж.

У різних комбінаціях ці 4 основні або первинні частини утворюють серцевину, деревину та кору.

Зовнішні частини рослин охарактеризовані на прикладах і досить детально.

Класифікація і система рослин Теофраста дуже проста: він спочатку ділить все рослинне царство на 4 відділи: дерева, чагарники, багаторічники і трави, і в кожному відділі розрізняє дві групи: дикі та вирощувані рослини. Потім описує дерева і чагарники, переважно грецькі, але також і іноземні, при цьому торкається багатьох важливих теоретичних і практичних питань, говорить про природне і штучне розмноження рослин, про деревину з технічної точки зору, про способи розповсюдження насіння, навіть про штучне запилення, тлумачить про тривалість життя, про хвороби і смерть рослин.

Коли черга доходить до багаторічників, Теофраст спочатку описує дикі (їх 2 категорії – з «шипами» і «без шипів»), потім культурні: «рослини для вінків», тобто садові квіти, і декоративні рослини. До цієї групи увійшли у Теофраста троянди та однорічні трави.

Дві книги твору присвячені травам, головним чином, хлібним злакам, бобовим, овочам тощо. Всього Теофрасту було відомо близько 500 видів рослин, в тому числі – папороті, гриби, водорості (причому йому були відомі не лише середземноморські водорості, але й великі форми з Атлантики, очевидно, ламінарія).

Якщо говорити в цілому, описи рослин у Теофраста короткі і недостатньо ясні, тому в більшості випадків нелегко вгадати, про яку саме рослину йдеться.

Остання (9–та) книга «Природної історії», яка іноді розглядається як окремий твір Теофраста, трактує про специфічні соки та про цілющу силу коренів.