Стронцій: ворог кісткового мозку
Стронцій (Sr)
Добова потреба організму людини точно не визначена. Разом з їжею в організм дорослої людини надходить 0,8–3,0 мг стронцію на добу.
Стронцій, що надходить з їжею, відносно погано засвоюється організмом (близько 5–10%). Абсорбція стронцію відбувається в основному в дванадцятипалій та клубовій кишці. Абсорбований в організмі стронцій потім виводиться в основному з сечею і, в меншій мірі, з жовчю. У фекаліях знаходиться неабсорбований стронцій.
В організмі дорослої людини масою 70 кг знаходиться близько 320 мг стронцію, причому його основна кількість (до 99%) депонується в кістках. Відносно високі концентрації стронцію в лімфатичних вузлах (0,30 ± 0,08 мкг/г), легенях (0,20 ± 0,02), яєчниках (0,14 ± 0,06), печінці та нирках (0,1 ± 0,03). У цілій крові виявлено 0,02 ± 0,002 мкг/мл стронцію.
Вітамін D, лактоза, амінокислоти лізин та аргінін покращують абсорбцію стронцію.
Рослинна їжа, багата харчовими волокнами, а також сульфат натрію та сульфат барію, можуть зменшувати засвоєння стронцію.
У щурів та морських свинок споживання раціону з пониженим вмістом стронцію призводить до пригнічення росту, ушкодженням, кальцифікації кісток і зубів, підвищенню частоти карієсу зубів.
«Уровська хвороба» виникає внаслідок витіснення іонів кальцію іонами стронцію з кісткової тканини або підвищеного надходження в організм стронцію на фоні дефіциту кальцію. Накопичення в організмі стронцію призводить до ураження всього організму, однак найбільш типовим для цього захворювання є розвиток дистрофічних змін кістково-суглобової системи в період росту та розвитку організму (формується симетричний деформуючий остеопороз через гальмування росту кісток в зонах метафізарних хрящів).
Хвороба вперше була описана жителем міста Нерчинська І.М. Юренським (1849) у «Трудах вільного економічного товариства» під назвою «Про потворність жителів берегів річки Урова в Східній Сибіру», а потім двома військовими лікарями козачих військ Н.I. Кашиним у 1860 та 1861 рр. і Є.В. Беком та його дружиною А.Н. Бек у докторській дисертації 1906 р. «До питання про osteoartritis deformans endemika в Забайкальській області» (звідси й друга назва уровської хвороби – хвороба Кашина–Бека). Як правило, це захворювання супроводжується вираженим порушенням фосфорно-кальцієвого співвідношення в крові, дисбактеріозом кишечника.