Молібден: якісна детоксикація
Молібден (Мо)
Для людини – якісна детоксикація.
В організмі людини молібден діє як кофактор у складі ферментів, відповідальних за детоксикацію організму, впливає на використання запасів заліза в організмі, активує обмін сірковмісних амінокислот, важливих для роботи нервової системи та мозку, сприяє утриманню фтору в організмі, зміцнюючи емаль зубів і оберігаючи їх від руйнування.
Добова потреба організму людини – 75–250 мкг, у осіб старше 75 років – 200 мкг. Деякі автори вважають, що щоденна потреба в молібдені – близько 0,3–0,4 мг.
Молібден з харчових продуктів і у формі розчинних комплексів легко абсорбується. У людей всмоктується 25–80% молібдену, що надходить з їжею. Абсорбція відбувається в шлунку та по всій тонкій кишці, в більшій мірі в її проксимальному відділі, ніж у дистальному. На всмоктування молібдену значно впливають взаємодії між молібденом та різними дієтичними формами сірки.
Потім близько 80% молібдену, що надійшов у кров, зв’язується з білками (передусім, з альбуміном) і транспортується по всьому організму. У крові молібден розподіляється рівномірно між форменими елементами та плазмою. Велика частина молібдену швидко потрапляє в нирки і виводиться ними. Екскреція є головним механізмом його гомеостатичного регулювання. Значні кількості цього елемента екскретуються з жовчю. Накопичення молібдену в організмі ссавців не відбувається.
Органи, що містять високі кількості молібдену, – печінка та нирки.
Органи, що містять високі кількості молібдену, – печінка та нирки.
Біологічна роль в організмі людини. Фізіологічне значення молібдену для організму тварин і людини було вперше показано в 1953 р., з відкриттям впливу цього елемента на активність ферменту ксантиноксидази, що відповідає за пуриновий обмін (ксантиноксидаза сприяє перетворенню пуринів в сечову кислоту). Молібден сприяє більш ефективній роботі антиоксидантів, зокрема вітаміну С. Він є важливим компонентом системи тканинного дихання. Посилює синтез амінокислот, покращує накопичення азоту.
Молібден входить до складу ряду ферментів (альдегідоксидази, сульфітоксидази, ксантиноксидази та ін.), що виконують важливі фізіологічні функції, зокрема, регулюють обмін сечової кислоти.
Молібденоензими каталізують гідроксилирование різних субстратів. Так, альдегідоксидаза окислює і нейтралізує різні піримідіни, пурини, птеридини. Ксантиноксидаза каталізує перетворення гіпоксантину в ксантини, а ксантинів – в сечову кислоту (при підвищеній активності ксантиноксидази в крові накопичується надмірна кількість сечової кислоти, що призводить до подагри). Сульфітоксидаза каталізує перетворення сульфіту в сульфат.
Недостатність молібдену в організмі супроводжується зменшенням вмісту в тканинах ксантиноксидази. При недостатності молібдену страждають анаболічні процеси, спостерігається ослаблення імунної системи. Тіомолібдат амонію (розчинна сіль молібдену) є антагоністом міді і порушує її утилізацію в організмі. Є відомості, що молібден відіграє важливу роль у процесі включення фтору в зубну емаль, а також у стимуляції гемопоезу.
Молібден входить до складу ряду ферментів (альдегідоксидази, сульфітоксидази, ксантиноксидази та ін.), що виконують важливі фізіологічні функції, зокрема, регулюють обмін сечової кислоти.
Молібденоензими каталізують гідроксилирование різних субстратів. Так, альдегідоксидаза окислює і нейтралізує різні піримідіни, пурини, птеридини. Ксантиноксидаза каталізує перетворення гіпоксантину в ксантини, а ксантинів – в сечову кислоту (при підвищеній активності ксантиноксидази в крові накопичується надмірна кількість сечової кислоти, що призводить до подагри). Сульфітоксидаза каталізує перетворення сульфіту в сульфат.
Недостатність молібдену в організмі супроводжується зменшенням вмісту в тканинах ксантиноксидази. При недостатності молібдену страждають анаболічні процеси, спостерігається ослаблення імунної системи. Тіомолібдат амонію (розчинна сіль молібдену) є антагоністом міді і порушує її утилізацію в організмі. Є відомості, що молібден відіграє важливу роль у процесі включення фтору в зубну емаль, а також у стимуляції гемопоезу.
Синергісти та антагоністи молібдену. Вважають, що вольфрам, свинець та натрій діють як антагоністи молібдену і викликають його дефіцит в організмі.
Сульфат міді посилює виділення молібдену з жовчю.
Тіомолібдат амонію є антагоністом міді і порушує її утилізацію в організмі.
Дефіцит міді та заліза сприяє збільшенню вмісту молібдену в організмі.
Сульфат міді посилює виділення молібдену з жовчю.
Тіомолібдат амонію є антагоністом міді і порушує її утилізацію в організмі.
Дефіцит міді та заліза сприяє збільшенню вмісту молібдену в організмі.
Ознаки недостатності молібдену: підвищена збудливість, дратівливість, порушення зорової («темнової») адаптації, «куряча сліпота», порушення ритму серцевих скорочень (тахікардія), підвищений ризик розвитку раку стравоходу, зниження активності ферментів, що містять молібден.
При недостатності в організмі молібдену (або надлишку вольфраму) порушується здатність окислення ксантину до сечової кислоти, гальмується катаболізм метіоніну, зменшується екскреція сечової кислоти та неорганічних сульфатів, знижується швидкість росту, утворюються ксантинові камені в нирках. Дефіцит молібдену може призвести до зниження розщеплення целюлози і надмірного накопичення міді в організмі, аж до мідної інтоксикації. Усі ці явища можуть бути усунені при додаванні молібдену в раціон.
Дефіцит молібдену можливий у людей, які отримують повне парентеральне харчування або піддаються стресу (збільшена потреба в сульфітоксидазі). У пацієнтів, які отримують тривале повне парентеральне харчування, описаний синдром «набутого дефіциту молібдену»: гіперметіонінемія, гіпоурикемія, гіпероксипуринемія, гіпоурикозурія та гіпосульфатурія, прогресуючі розлади психіки (до коми).
Визнання ролі молібдену як компонента сульфітоксидази та дані про те, що дефіцит сульфітоксидази порушує метаболізм цистеїну, були підтверджені випадками порушень, викликаних недостатністю функціонуючого молібдену у людини. Так, існує вроджений дефект у метаболізмі цистеїну (дефіцит сульфітоксидази) – аномалія, яка характеризується серйозним ушкодженням мозку, розумовою відсталістю, вивихом кришталика, збільшеною сечовою екскрецією сульфіту, зменшеною сечовою екскрецією сульфату, що в результаті призводить до коми та летального результату. Було встановлено, що в організмі пацієнтів з вродженою недостатністю метаболізму цистеїну майже відсутній молібден.
У деяких районах світу спостерігаються ендемічні захворювання, пов’язані зі ступенем забезпеченості населення молібденом (наприклад, відзначено зростання захворюваності раком стравоходу в провінції Хенань, КНР; Транскей, ПАР).
При недостатності в організмі молібдену (або надлишку вольфраму) порушується здатність окислення ксантину до сечової кислоти, гальмується катаболізм метіоніну, зменшується екскреція сечової кислоти та неорганічних сульфатів, знижується швидкість росту, утворюються ксантинові камені в нирках. Дефіцит молібдену може призвести до зниження розщеплення целюлози і надмірного накопичення міді в організмі, аж до мідної інтоксикації. Усі ці явища можуть бути усунені при додаванні молібдену в раціон.
Дефіцит молібдену можливий у людей, які отримують повне парентеральне харчування або піддаються стресу (збільшена потреба в сульфітоксидазі). У пацієнтів, які отримують тривале повне парентеральне харчування, описаний синдром «набутого дефіциту молібдену»: гіперметіонінемія, гіпоурикемія, гіпероксипуринемія, гіпоурикозурія та гіпосульфатурія, прогресуючі розлади психіки (до коми).
Визнання ролі молібдену як компонента сульфітоксидази та дані про те, що дефіцит сульфітоксидази порушує метаболізм цистеїну, були підтверджені випадками порушень, викликаних недостатністю функціонуючого молібдену у людини. Так, існує вроджений дефект у метаболізмі цистеїну (дефіцит сульфітоксидази) – аномалія, яка характеризується серйозним ушкодженням мозку, розумовою відсталістю, вивихом кришталика, збільшеною сечовою екскрецією сульфіту, зменшеною сечовою екскрецією сульфату, що в результаті призводить до коми та летального результату. Було встановлено, що в організмі пацієнтів з вродженою недостатністю метаболізму цистеїну майже відсутній молібден.
У деяких районах світу спостерігаються ендемічні захворювання, пов’язані зі ступенем забезпеченості населення молібденом (наприклад, відзначено зростання захворюваності раком стравоходу в провінції Хенань, КНР; Транскей, ПАР).
При надмірному споживанні молібдену – в межах 10–15 мг/день – проявляються клінічні симптоми інтоксикації. При дозах молібдену, що перевищують 15 мг/добу, підвищується активність ксантиноксидази, накопичується сечова кислота, збільшується ризик виникнення подагри (наприклад, у осіб, що контактують з молібденом у виробничих умовах). При хронічній молібденовій інтоксикації розвиваються неспецифічні симптоми, які проявляються подразненням слизових оболонок, пневмоконіозом, зменшенням маси тіла.
При надмірному вмісті молібдену в ґрунті спостерігається ендемічне захворювання – «молібденова» подагра, вперше спостережена в Анкаванському районі Вірменії проф. В.В. Ковальським.
При надмірному вмісті молібдену в ґрунті спостерігається ендемічне захворювання – «молібденова» подагра, вперше спостережена в Анкаванському районі Вірменії проф. В.В. Ковальським.
Основні прояви надлишку молібдену: підвищення активності ксантиноксидази, підвищення рівня сечової кислоти в сечі; подагра (також можлива уратурія, сечокам’яна хвороба); подразнення слизових оболонок, пневмоконіоз; пригнічення кровотворення (анемія, лейкопенія), зниження маси тіла.
Молібден необхідний: при новоутвореннях головного мозку, порушеннях зору, тахікардії, чоловічому безплідді.
Харчові джерела молібдену: молоко та молочні продукти, печінка, нирки; горіхи та насіння: арахіс, кеш’ю, кунжут, мак, макадамія, мигдаль, горіх бразильський, горіх кедровий, насіння соняшника, насіння гарбуза, фісташки, фундук; фрукти: авокадо, абрикоси, ананаси, вишні, суниця, інжир, калина, ківі, кизил, аґрус, малина, мандарини, обліпиха, горобина чорноплідна, сливи, смородина червона, смородина чорна, фейхоа, хурма, черешня; сухофрукти: родзинки, інжир сушений, курага, чорнослив; овочі: капуста білокачанна, капуста кольрабі, капуста цвітна, картопля, морква, перець гострий, редис, редька чорна, ріпа, буряк, помідори, топінамбур, хрін, часник; зелень: зелена цибуля, салат, зелень часнику, шпинат; всі види бобових: боби, горох, соя, квасоля, сочевиця; злакові: гречка, кукурудза, вівсянка, пшоно, пшениця м’яка, пшениця тверда, рис нешліфований, рис дикий, жито та інші хлібні злаки, ячмінь; випічка.
Бідні молібденом деякі фрукти, цукор, олії, жири та риба.