Залізо: ліки від “блідої немочі”
Залізо (= Феррум) (Fe)
В організмі людини залізо бере участь у процесах кровотворення, обміну кисню, а також в імунобіологічних та окисно-відновних реакціях.
Добова потреба чоловічого організму в залізі становить близько 10 мг, тоді як жіночому організму необхідно до 20 мг (жінки щомісячно втрачають з менструальною кров’ю 10–40 мг заліза). Дефіцит заліза може розвинутися, якщо надходження цього елемента в організм буде менше 1 мг/добу. Безпечне споживання заліза при дієтичному харчуванні – до 45 мг/добу.
Нормальні запаси заліза в організмі становлять 300–1000 мг для дорослих жінок і 500–1500 мг для дорослих чоловіків. Багато людей має запас заліза на нижній межі норми. Доведено, що у багатьох здорових жінок фактично відсутні будь-які запаси заліза. 57% вмісту заліза припадає на гемоглобін крові, 23% знаходиться в тканинах і тканинних ферментах, а 20% відкладається в печінці, селезінці, кістковому мозку.
Кількість заліза в організмі змінюється в залежності від ваги, концентрації гемоглобіну, статі та розміру депо. Найбільше депо – гемоглобін, зокрема в еритроцитах. Запаси заліза тут варіюють відповідно до маси тіла, статі та концентрації гемоглобіну крові і становлять приблизно 57% від всього заліза, що міститься в організмі людини. Наприклад, людина, що важить 50 кг, чия концентрація гемоглобіну крові – 120 г/л, має вміст гемового заліза 1,1 г.
Кількість негемового запасу заліза, що міститься у формі феритину та гемосидерину, також залежить від віку, статі, маси тіла, а крім того, від втрати заліза (зазвичай – від кровотеч), вагітності або перевантаження залізом (при гемохроматозі). Тканинний пул заліза включає міоглобін (форма гемоглобіну, яка присутня в м’язовій тканині) і невелику, але есенційну фракцію заліза в ферментах. Приблизно 9% заліза міститься в міоглобіні. Існує «лабільний пул» – швидкий компонент рециркуляції, який не має певного анатомічного або клітинного місцезнаходження.
Транспорт заліза пов’язаний з трансферином. Цим шляхом зазвичай проходить 20–30 мг заліза на добу.
Щоденні втрати заліза становлять приблизно 1 мг на день. В основному вони здійснюються через травний тракт: десквамацію епітеліальних клітин кишечника (0,3 мг/добу), через мікрокровотечі та втрати з жовчю. Залізо також витрачається при десквамації епітеліальних клітин шкіри і в меншій мірі з сечею (менше 0,1 мг/добу).
У здорових людей компенсація цих втрат відбувається шляхом абсорбції заліза з їжі. Харчові продукти тваринного походження містять залізо в легше засвоюваній формі. Вважається, що організм засвоює до 35% «тваринного» заліза. В той же час інші джерела повідомляють, що цей показник становить менше 3%.
У жінок щомісячна втрата заліза відбувається з менструальною кров’ю. Дуже складно піддається кількісному аналізу втрата заліза, пов’язана з менструацією або вагітністю. Хоча менструальна крововтрата у здорової жінки має тенденцію бути сталою щомісячно, відмінності серед жінок є досить значними. Менструальні втрати крові збільшуються при наявності внутрішньоматкових спіралей і зменшуються при прийомі протизаплідних таблеток.
Таким чином, найбільш важливими функціями заліза в організмі є продукція гемоглобіну та міоглобіну і збагачення еритроцитів киснем.
Як же «працює» залізо в організмі людини? Тіло людини сповнене найменшими судинами – капілярами. Більшість з них настільки тонкі, що еритроцитам доводиться перетворюватися з кульки на тонку паличку, щоб протиснутися всередину. Незважаючи на довгий і важкий шлях по великому колу кровообігу – від лівого шлуночка до правого передсердя – деякі з еритроцитів витрачають на пробіг менше 30 секунд, і за цей час повинні встигнути віддати кисень тканинам. По капілярах легень еритроцити проходять всього за 10 секунд, встигаючи віддати захоплений ними в тканинах тіла СО2 і замінити його новою порцією О2.
Еритроцити не могли б бути такими спритними, якби не гемоглобін. Білок глобін, що створює його основу, має вигляд кульки, що складається з чотирьох субодиниць – поліпептидних ланцюгів, згорнуті у вигляді кишень. В кожну з кишень «вкладений» залізозалежний комплекс – гем. Варто одній молекулі О2 проникнути в кишеню і з’єднатися з залізом, як інші ланцюги глобіна починають послідовно викручуватися таким чином, що другий, третій і четвертий атоми заліза «висовуються» назовні. Тут залізо миттєво зв’язується з киснем, якого в легень майже стільки ж, скільки і в навколишньому повітрі, тобто відносно багато. Завдяки перебудові молекули глобіна виникає так званий кооперативний ефект: зв’язування першої субодиниці глобіна з киснем підвищує спорідненість до нього другої субодиниці, зв’язування другої – підвищує спорідненість третьої і так далі. З кожним кроком приєднання О2 до заліза гемоглобіну полегшується. Четвертий атом заліза набуває, таким чином, у 500 разів більше спорідненість до кисню, ніж перший. Цей механізм був встановлений британським біохіміком лауреатом Нобелівської премії Максом Перуцом у 60–х роках минулого століття.
Отже, гемоглобін насичується киснем, не вступаючи з ним у міцний хімічний зв’язок, і на 100% перетворюється в оксигемоглобін яскраво-червоного кольору, що типово для артеріальної крові. У капілярах, де концентрація О2 нижча, ніж в артеріях, стійкість оксигемоглобіну знижується. Данський фізіолог Християн Бор, батько знаменитого Нільса Бора, встановив, що не тільки висока концентрація вуглекислого газу витісняє кисень з гемоглобіну, але й зв’язування кожної молекули СО2 з атомом заліза знижує спорідненість сусідніх атомів до О2, тобто йде боротьба двох кооперативних систем. В результаті гемоглобін дуже швидко віддає тканинам весь кисень і насичується вуглекислим газом, змінюючи колір на більш темний – колір венозної крові.
Гемоглобін синтезується там же, де народжуються молоді еритроцити, – в кістковому мозку. В одному еритроциті налічується 400 млн. молекул гемоглобіну, і щосекунди кістковий мозок народжує 2,5 млн. еритроцитів! Однак 70% загального заліза організму, тобто приблизно 0,8–0,9 г, вистачає, щоб наситити кров гемоглобіном з розрахунку 160 г/л.
Життя еритроцита невелика – всього 125 днів. На «кладовищі» еритроцитів, у селезінці, гемоглобін розпадається, і його потрібно будувати заново. Залізо з зруйнованих еритроцитів у значній мірі повертається до місця синтезу, а тому добова потреба здорової людини в залізі не перевищує 10–20 мг.
Залізо необхідне і для підвищення активності багатьох ферментів, для процесів росту організму, утворення енергії, підтримання нормального стану імунної системи.
Залізозалежні сполуки відіграють важливу роль у функціонуванні імунної системи, перш за все, клітинного звена. Найбільш явна форма прояву дефіциту заліза – залізодефіцитна анемія, за якою можуть приховуватися серйозні порушення в організмі (хронічні втрати крові при внутрішніх кровотечах).
У вигляді хелатуючих сполук залізо може виступати в ролі синергіста хрому.
Вітамін Е та цинк у високих концентраціях знижують засвоєння заліза. Кава, темна овочева зелень, а також дефіцит вітаміну А можуть знижувати здатність організму засвоювати залізо.
Вітаміни С, В6, В12, кислота шлункового соку, пепсин, мідь сприяють засвоєнню заліза, особливо якщо вони надходять з тваринних джерел.
Зниження кислотності шлункового соку внаслідок тривалого прийому антацидів або препаратів для зменшення кислотності (таких як зантак, тагамет, пепцид, аскід) супроводжується зменшенням засвоєння заліза.
Надлишок заліза зменшує здатність організму засвоювати мідь та цинк.
Надмірні фізичні вправи та сильне потовиділення підвищують виведення заліза з організму.
Залізодефіцитна анемія становить 80% всіх анемій. З VI до XVI століття, тобто майже весь час Середньовіччя, анемія вважалася особливо властивою молодим дівчатам і називалася «бліда неміч». З розвитком медичної хімії була встановлена її причина – недостатність заліза в крові, і хвороба отримала назву «хлороз», від грецького слова, що означає блідо-зелений колір. Обидва назви добре підкреслюють зовнішньо помітний симптом хвороби. Сьогодні захворювання називається залізодефіцитною або гіпохромною анемією.
При недостатньому надходженні заліза в організм використовують лікарські препарати, що містять його. З цією метою раніше застосовували навіть звичайні залізні стружки. З історії відомо, що граф А.П. Бестужев–Рюмін (1693–1766) запропонував у якості зміцнюючого та збуджуючого засобу краплі (вони отримали назву «Бестужевські»), які являли собою розчин хлориду заліза (III) у суміші етанолу та етилового ефіру.
Підвищений рівень заліза може також передувати розвитку захворювань серця та злоякісних пухлин.
Відкладення заліза в тканинах призводить до гемохроматозу; спадковими порушеннями метаболізму заліза, пов’язаними з його надлишком, може бути обумовлена бронзова пігментація шкіри; можливе також розвиток цирозу печінки, цукрового діабету та захворювань серця.
У робітників залізних рудників можливе виникнення захворювання – сидероз легень, при якому виявляються бронхіт, початкова емфізема, сухий плеврит. Серед зварювальників спостерігаються запальні захворювання слизової оболонки носа та носоглотки.
При лікувальному використанні заліза можуть спостерігатися побічні ефекти, пов’язані з розвитком запорів внаслідок зв’язування залізом сірководню, що послаблює моторику кишечника.