Мідь: мінерал проти сивого волосся

         Мідь (= Купрум) (Cu)

         Для людини – мінерал проти сивого волосся.
      
    В організмі людини мідь бере участь у процесі дихання тканин, в процесах анаболізму (синтезу нових структур і речовин), синтезі гемоглобіну та інших залізопорфіринів, пігментів шкіри, волосся, очей, впливає на функціонування залоз внутрішньої секреції.

 

    Про важливість міді для організму людини відомо з давніх часів. Так, давньогрецький лікар і філософ Емпедокл носив мідні сандалі, вважаючи, що саме вони забезпечують йому живість розуму і уяви. Ібн Сіна в «Каноні лікарської науки» (1020 р.) прописував мідний порошок при переломах кісток і рекомендував прив’язувати мідні пластинки до гнійних ран. Так само ведуть себе ханти і ненці в Тюменській області, настоюючи воду на порошку металевої міді, яку п’ють при переломах кісток. У Сирії та Єгипті новонародженим для профілактики рахіту та епілепсії надягають мідні браслети. З тієї ж причини старообрядці Уралу і Сибіру надають перевагу носити мідні хрестики на шнурку.

 
     Добова потреба організму людини – від 1 до 7 мг (за рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) добова потреба в міді для дорослих – 1,5 мг). Дефіцит міді в організмі може розвиватися при недостатньому надходженні цього елемента (1 мг/добу і менше).
 
    В шлунково-кишковому тракті абсорбується до 95% міді, що надійшла в організм (причому в шлунку кількість її максимальна), потім в дванадцятипалій кишці, тонкій і клубовій кишці. Краще організмом засвоюється двовалентна мідь. У крові мідь зв’язується з сироватковим альбуміном (12–17%), амінокислотами гістидином, треоніном, глутаміном (10–15%), транспортним білком транскуприном (12–14%) і церулоплазміном (до 60–65%).
 

    Мідь проникає у всі клітини, тканини та органи. Максимальна концентрація міді відзначена в печінці, нирках, мозку, крові, однак мідь можна виявити і в інших органах і тканинах.
    Ведучу роль у метаболізмі міді відіграє печінка, оскільки тут синтезується білок церулоплазмін, який має ферментативну активність і бере участь у регуляції гомеостазу міді. Крім того, церулоплазмін бере участь в окисленні двовалентного заліза в тривалентне, адже тільки в цій формі залізо доступне для організму.

 

    Біологічна роль в організмі людини. Мідь відіграє важливу роль у процесах біосинтезу гему і, відповідно, гемоглобіну. Тому її недостатність, так само як і заліза, може призвести до анемії. Мідь входить до структури цитохромоксидази – термінального ферменту дихальної ланцюга мітохондрій і, отже, необхідна для процесів генерації енергії в клітині. Мідь відіграє важливу роль в антиоксидантному захисті організму, оскільки разом із цинком входить до структури тканинного антиоксидантного ферменту – супероксиддисмутази та антиоксидантного білка плазми крові – церулоплазміну, який є переносником цього металу. Мідь має протизапальні та антисептичні властивості (можливо, завдяки антиоксидантній дії). Регулює обмін катехоламінів, серотоніну, тирозину, меланіну, сприяє підвищенню активності інсуліну та більш повній утилізації вуглеводів. Необхідна для росту і розмноження, входить до складу пігменту меланіну.
    Цей мікроелемент бере участь у формуванні структури білків сполучної тканини – коллагену та еластину, які є структурними компонентами кісткової та хрящової тканини, шкіри, легень, стінок кровоносних судин. Тому дефіцит міді може призвести до формування аневризми аорти та судин головного мозку. З тієї ж причини недостатність міді призводить до демінералізації кісткової тканини та остеопорозу.
    Мідь бере участь в утворенні мієлінових оболонок нервів, дегенерація яких призводить до розсіяного склерозу та інших важких порушень нервової системи.

 

    Синергісти та антагоністи міді. Залізо, цинк, аскорбінова кислота, таніни, антациди та вуглеводи впливають на біодоступність міді, якщо вони включаються в дієту в великих кількостях. У більшій чи меншій мірі рівень вмісту міді в раціоні може, у свою чергу, впливати на метаболізм деяких з цих поживних речовин.
    Дефіцит міді змінює метаболізм заліза, а надмірна кількість заліза у формі неорганічних солей призводить до симптомів дефіциту міді.
    Виснаження запасів міді спостерігається у людей, які тривалий час приймали велику кількість цинку та молібдену.
    Існує фізіологічний антагонізм міді з молібденом та сульфатною сіркою, а також марганцем, цинком, свинцем, стронцієм, кадмієм, кальцієм, сріблом.
    У свою чергу, мідь може гальмувати засвоєння організмом заліза, кобальту, цинку, молібдену, вітаміну А. Оральні контрацептиви, гормональні засоби, препарати кортизону сприяють посиленому виведенню міді з організму.
    Щоденне додавання 1500 мг аскорбінової кислоти призводить до зниження концентрації церулоплазміну, який є переносником міді. Абсорбції міді не заважає 600 мг аскорбінової кислоти, але при цьому спостерігається зниження церулоплазміну і, ймовірно, може порушуватися його оксидазна активність.
    В експериментальних дослідженнях виявлено, що тип споживаних у раціоні вуглеводів впливає на ступінь і тяжкість дефіциту міді. Особливо несприятливі ефекти сахарози та фруктози.
    Кобальт (в помірних фізіологічних дозах) підвищує засвоєння міді організмом.

 

    Ознаки недостатності міді. Одним з ранніх ознак недостатності міді є остеопороз (мідь відіграє суттєву роль у формуванні коллагену – одного з основних білків, що утворюють кісткову тканину, шкіру та сполучну тканину), посивіння та облисіння.
    Недостатність міді в організмі може викликати затримку росту, анемію, депігментацію волосся (посивіння) та часткове облисіння, загальну слабкість, зниження дихальної функції, появу шкірних виразок, втрату апетиту і, відповідно, зниження ваги, атрофію серцевого м’яза, зниження гемоглобіну та кількості еритроцитів.
    Вміст міді знижується при цукровому діабеті. Знижується її вміст і при емоційних стресах, психастенії, епілепсії, тому представляється можливим лікування нервових і психічних захворювань препаратами та рослинами, що містять мідь. У зв’язку з цим малахітові вироби можна розглядати як засоби, що заспокоюють душевний стан, оскільки до складу малахіту входить мідь.

 

    Вміст міді підвищується при епілепсії, гепатитах, цирозі печінки, анеміях, лейкозах та різних інфекційних захворюваннях (скарлатина, дифтерія, туберкульоз, менінгіт).
    Є пряма залежність між рівнем міді в крові та підвищенням температури тіла внаслідок запалення. За діагностичною значущістю підвищення вмісту міді порівнянне навіть з визначенням ШОЕ.

 

    Основні прояви надлишку міді: функціональні розлади нервової системи (погіршення пам’яті, депресія, безсоння); алергодерматози, збільшення ризику розвитку атеросклерозу, порушення функцій печінки та нирок, гемоліз еритроцитів, поява гемоглобіну в сечі, анемія, ураження печінки з розвитком цирозу та вторинним ураженням головного мозку, пов’язаним з спадковим порушенням обміну міді та білків (хвороба Вільсона–Коновалова – захворювання, пов’язане з накопиченням міді в печінці та інших тканинах). Вміст міді в печінці підвищується при цирозі, дуже високий її рівень спостерігається при первинному билиарному цирозі та атрезії жовчовивідних шляхів. При цих станах в більшій мірі рекомендується призначення хелатоутворюючих препаратів, ніж обмеження міді в раціоні.
    Надмірне споживання міді людиною призводить до надмірного відкладення цього елемента в мозковій тканині, шкірі, печінці, підшлунковій залозі та міокарді.

 

    Мідь необхідна: при гіперліпідемії, остеопорозі, анемії, для зміцнення волосся, нормального функціонування нервової системи та суглобів, при захворюваннях легень, будь-якому запаленні, гангрені, цукровому діабеті та ендартеріїті.

 

    Харчові джерела міді: горіхи та насіння: арахіс, мак, макадамія, мигдаль, горіх бразильський, горіх волоський, горіх кедровий, насіння соняшника, насіння гарбуза, фісташки і, особливо, – кеш’ю, кунжут, фундук; рослинні олії: гарбузова олія; сухофрукти: родзинки, інжир сушений, курага, фініки, чорнослив; злакові, особливо – гречка, кукурудза, вівсянка, пшоно, пшениця м’яка, пшениця тверда, рис білий довгозерний, рис білий круглозерний, рис нешліфований, рис дикий, жито, ячмінь; бобові (боби, горох, соя, квасоля, сочевиця); чай, кава; овочі: імбир, капуста броколі, капуста кольрабі, картопля, листові овочі, пастернак, петрушка, редис, буряк, спаржа, помідори, топінамбур, гарбуз, хрін, часник; зелень: базилік, коріандр (кінза), цибуля зелена, цибуля-порей, шніт-цибуля, зелень петрушки, зелень селери, кріп, зелень часнику, щавель; фрукти: авокадо, абрикоси, айва, цитрусові (особливо – апельсини та шкірка лимона), вишні, гранати, груші, суниця, ківі, аґрус, малина, манго, обліпиха, смородина чорна, хурма, черешня, шовковиця; гриби: білі гриби, гливи, лисички, маслюки, опеньки, шампіньйони.
    До продуктів, багатих на мідь, належать також печінка та нирки, лосось, креветки, омари, лангусти та інші морепродукти, зокрема – ламінарія (морська капуста). Вживати ці продукти рекомендується окремо. 

 

  

Схожі записи

  • Гален Клавдій

    Гален Клавдій (131–201 до н.е.). 70 років       Давньоримський лікар, філософ, натураліст, природознавець.    Народився в Пергамі, син архітектора Нікона. Гален після ґрунтовного і повного вивчення філософії у прихильників чотирьох головних шкіл того часу: стоїчної, платонівської, перипатетичної та епікурейської, на 17-му році життя, розпочав вивчення лікарського мистецтва, займаючись у різних знаменитих лікарів у своєму рідному…

  • Магній для рослин: гарант фотосинтезу

             Магній (Mg)          Для рослини – гарант фотосинтезу.                 В рослинному організмі магній входить до складу фотосинтетичного пігменту хлорофілу, бере участь в акумуляції сонячної енергії в процесі фотосинтезу, у переміщенні фосфору та в вуглеводному обміні, впливає на активність окислювально-відновних процесів. Оскільки хлорофіл поглинає сонячну енергію…

  • Арсен: отрута чи сексуальний стимулятор?

             Миш’як (Арсен) (As)          Головна зброя отруйників чи сексуальний стимулятор?              Миш’як класифікується як умовно необхідний, імунотоксичний для людського організму елемент.     З давніх часів миш’як відомий як ліки, так і отрута. У Римі були відомі отрути Локусти; у Венеції, наприклад, двір наймав спеціалістів з отруєння. І…

  • Селера

    СЕЛЕРА (коренеплід) Коренеплід селери характеризується високим вмістом рубідію (в 100 г – 163% від добової норми), кремнієм (відповідно – 97%), бору (60%), ванадію (28%), літію (21%), кобальту (18%), калію (16%), сірки (12%), фосфору (11%), кальцію (10,1%), цинку (10,0%), а також вітаміну К (34,2%); виділяється за вмістом суми фітостеролів (11%), моно- і дисахаридів (11%), клітковини (16%);…

  • Перець гострий стручковий

    ПЕРЕЦЬ ГОСТРИЙ (= ПЕРЕЦЬ СТРУЧКОВИЙ, ЧИЛІ) Перець гострий (= перець стручковий, чилі) багатий на аскорбінову кислоту (в 100 г – 214% від добової норми), піридоксином (відповідно – 17,5%), сіркою (500%), літієм (90%), кремнієм (30%), кобальтом (20%), марганцем (19,5%), молібденом (14,3%), калієм (13%), бором (13%), хромом (12%), виділяється за вмістом незамінної амінокислоти триптофану (8%) і, особливо,…

  • Насіння гарбуза

    НАСІННЯ ГАРБУЗА (“БІЛЕ НАСІННЯ”)      Насіння гарбуза (“біле насіння”) характеризується високим вмістом деяких вітамінів (особливо – гамма-токоферолу), мінеральних елементів (одне з кращих джерел цинку), білків (зокрема – незамінних амінокислот: валіну, ізолейцину, триптофану і фенілаланіну; замінних амінокислот: аргініну і гліцину), ненасичених жирних кислот (особливо – поліненасичених омега-6 жирних кислот, а саме – лінолевої), фітостеролів.  …